Хлорофіл

 

    Чому рослинність у процесі росту й дозрівання, як правило, пофарбована в характерний зелений цвіт? Відбувається це завдяки пігменту хлорофілу, що у великій кількості міститься в листах рослин. Його ще називають "рідким сонцем" - за унікальну здатність вбирати енергію сонячного світла.

   Живі організми рослинного миру складаються з різних видів клітин. Останні можна умовно розділити на дві більші групи: одна відповідає за обмін речовин, тоді як інша служить для механічної підтримки або допомагає забезпечити циркуляцію рідини усередині рослини.

  Метаболічно активні (паренхіматозні) клітини містять всі необхідні клітинні органели. Для клітин рослин характерними органелами є хлоропласти, хромопласти, амілопласти й етіопласти.

   Хлоропласти містять усе, що необхідно для фотосинтезу, і звичайно пофарбовані в зелений цвіт. В основному вони зустрічаються в клітинах листів, хоча їх можна виявити й в інших зелених тканинах. Всі хлоропласти містять пігмент хлорофіл, назва якого складається із двох основ: chloros = зелений і phyllon = лист  (грец.).

    В 1915 році докторові Ріхарду Вільштатеру була вручена Нобелівська премія за відкриття такої хімічної сполуки, як хлорофіл: мережі атомів вуглецю, водню, азоту й кисню, що оточують атом магнію.

    Через п'ятнадцять років, у 1930-м, Нобелівську премію одержав Доктор Ханс Фішер, що відкрив хімічну структуру гемоглобіну, і до свого подиву виявив, що вона практично ідентична хлорофілу.

    Гемоглобін ( щоскладається з гема й глобіна) являє собою пігмент, що зафарбовує клітини крові в червоний колір, точно так само, як хлорофіл робить рослини зеленими.

  Метаболічний стан хлорофілу вдень і вночі змінюється. Протягом дня цей хлоропласт активно накопичує енергію світла, перетворюючи її в хімічну енергію (фотосинтез). Хімічна енергія використовується для здійснення синтезу, наприклад, утворення цукрів або закріплення азоту в амінокислотах, будівельних матеріалах білкового синтезу. В остаточному результаті, майже всі живі організми залежать від енергії фотосинтезу для свого харчування та існування на Землі в принципі. До того ж фотосинтез впливає на вироблення кисню, що становить значну частину атмосфери нашої планети.

Хлорофіл і профілактика рака

   Експериментальні дослідження підтвердили, що хлорофіл здатний робити протиракову дію. Відомо, що для початку розвитку злоякісної пухлини необхідна трансформація деяких хімічних препаратів (називаних також проканцерогенами) у результаті обміну речовин в активні канцерогени, здатні руйнувати ДНК або інші специфічні молекули в чутливих до їхнього впливу тканинах. Лабораторні дослідження показують, що хлорофіл здатний знизити активність энзимів, що викликають цю трансформацію.

   Японські вчені, вивчивши близько 60 видів рослин і овочів, з'ясували, що більшість із них мають антиканцерогенні властивості. Особливими антимутагенними властивостями володіють всі рослини, багаті хлорофілом - брюссельська капуста, шпинат, мангольд (листовий буряк), люцерна, хлорелла, спіруліна, паростки пшениці і ячменя.

  Іншим можливим поясненням протиракового механізму деяких похідних з'єднань хлорофілу може виявитися той факт, що він діє як молекула-інтерцептор, перешкоджаючи усмоктуванню афлатоксинів і інших компонентів раціону, здатних привести до ракового захворювання. Афлатоксин B1 (AFB1) - канцероген печінки, виробляється окремими різновидами грибків; його можна виявити у цвілому зерні й бобових, арахісі й сої.

   У жарких і вологих регіонах, де зберігання зерна не відповідає нормі, високий рівень харчових AFB1 зв'язують із ризиком утворення епіталеоми печінки (гепатоцеллюлярного рака). Завдяки обміну речовин, AFB1 трансформується в печінці в канцероген, здатний впливати на ДНК і викликати мутації. Досвіди над тваринами показали, що прийом хлорофілу при вживанні в їжу AFB1 значно знизив ушкодження канцерогеном ДНК у печінці в райдужної форелі й пацюків, а залежно від дозування навіть призупинив розвиток раку печінки у форелі.

 Хлорофіл і виведення отрут

  Хлорофіли також відіграють важливу  роль у внутрішньої детоксифікації організму, необхідної для підтримки здоров'я й життєдіяльності. Під нею маються на увазі всі процеси нейтралізації, трансформації або виведення токсинів з людського тіла за допомогою наступних систем:

     дихальної (легені, бронхіоли, горло, пазухи й ніс);

    шлунково-кишкової (печінка, жовчний міхур, товста кишка й весь шлунково-кишковий тракт);

    видільної (нирки, сечовий міхур і уретра);

    дерматальної (потові й сальні залози, а також сльози);

    лімфатичної (лімфатичні канали й вузли).

   Щодня кожний з нас піддається впливу токсинів, причому не тільки із зовнішніх (екзогенних), але й із внутрішніх (ендогенних) джерел - звичайних шляхів, якими заражається або засмічується людський організм. Отруєння наступає, коли в тіло попадає більше речовин, ніж ми можемо переробити й вивести назовні.

   Вплив токсину здатний викликати негайну або швидку поява симптомів, як, наприклад, у випадку з пестицидами або різними медикаментами; однак частіше воно виражається в тривалому, негативному впливі на організм, здатному привести до важких наслідків (наприклад, у результаті отруєння азбестом може розвитися рак легенів).

  Найпоширеніші отруєння шкідливими  речовинами при вдиханні-видиханні (паління, забруднення повітря, заправлення пальним, несприятливі умови в приміщеннях), прийомі їжі (хімічні залишки, речовини, розчинені у воді, у медикаментах), ін'єкціях (вакцинація, щеплення проти грипу, нанесення татуювань), усмоктуванні (хімічні речовини із синтетичних тканин, фарби, пластмаси, пестициди й хімічні добрива, що розпорошуються на газони) і опроміненні (рентгенівські знімки, атомні станції, ядерні випробування, розробка уранових родовищ, мобільні телефони й радіовишки, монітори комп'ютерів і екрани телевізорів, мікро-хвильові печі, електроенергетичні системи, радіо- і супутниковий зв'язок).

   Ми їмо й п'ємо їх, піддаючи себе їхньому впливу неодноразово й регулярно. Багато медикаментів, харчові добавки й алергени здатні утворювати в тілі людини отруйні з'єднання. Між іншим, будь-яка речовина може виявитися отрутним - вода, натрій і майже всі поживні речовини в певних обставинах здатні представляти проблему.

  На внутрішньому рівні наше тіло виробляє токсини в ході виконання своїх звичайних щоденних функцій. Результатом біохімічних процесів, клітинній життєдіяльності й фізичній активності стає утворення в організмі речовин, які необхідно з нього видаляти.

   Токсини утворяться в результаті ферментації, гнильних процесів і розпаду неперетравленої їжі, а також внаслідок зневоднювання й недоїдання. Різноманітні мікроорганізми, такі, як кишкові й чужорідні бактерії, дріжджі й паразити - у процесі життєдіяльності виробляють речовини, з якими нашому організму необхідно справлятися.

  Для збереження здоров'я вкрай важливий відповідний рівень очищення організму від токсинів. Очевидно, що тіло, всі системи якого функціонують у нормальному режимі, повинне справлятися з певним рівнем отруйних речовин; загроза виникає лише, якщо відбувається надмірний прийом або вироблення токсинів, або знижується здатність організму до самоочищення.

  Хлорофіл може також використовуватися як засіб, що усуває неприємні відходи нашого тіла. Спостереження, зроблені в 50-х роках клінічними фахівцями, показали, що хлорофіл робить дезодоруючу дію навіть на гниючі рани, у зв'язку із чим лікарі прописували його перорально пацієнтам з колостомією та ілеостомією, з метою зменшити неприємний захід фекалій. Описано кілька випадків, коли прийом хлорофілу допоміг зробити менш інтенсивним захід сечі або калу в пацієнтів, що страждають нетриманням.

  Дослідження, проведені в 1940-х і що підтвердили, що застосування хлорофиліна сповільнює ріст деяких анаеробних бактерій у пробірці й прискорює загоєння ран у піддослідних тварин, дозволили використовувати хлорофіл і мазі, зроблені на його основі, для лікування незагойних відкритих ран у людей.

  Наприкінці 50-х була проведена серія експериментів, де оцінювався ступінь впливу хлорофілу на пацієнтів, чиї рани гоїлися повільно (наприклад, виразки судин, пролежні). Було встановлено, що місцеве застосування хлорофілу забезпечило більше ефективне лікування, ніж інші, широко використовувані методи. Наприкінці 1950-х хлорофіл стали додавати в папаін і мазі, що містять сечовину для хіміко-хірургічної обробки ран з метою зменшення місцевого запалення, усунення неприємного запаху й прискорення видужання пацієнтів.

 Хлорофіл і дієтичні добавки

  "Рідкий Хлорофіл" -  це біодобавка зі змістом хлорофіліна (натрієво-мідна сіль хлорофілу), що одержують із люцерни шляхом екстракції. Рідкий хлорофіл - це концентроване джерело хлорофілу A і B.

   Властивості люцерни вивчені добре: вона є одним із кращих джерел білка, хлорофілу, каротину, вітамінів A, D, E, B, K і окремих травних ферментів. Завдяки глибокій кореневій системі, що дозволяє інтенсивно усмоктувати із грунту хімічні елементи, люцерна являє собою прекрасне джерело кальцію, магнію, фосфору, заліза, калію й деяких інших мінералів.

    У різних країнах ця рослина вже не одне сторіччя служить кормом для худоби, зокрема на Середньому Сході його дають коням (уважається, що люцерна збільшує швидкість і силу скакунів), до того ж історично її назва означала "батько всієї їжі". Століттями люди вживали люцерну для поліпшення самопочуття й омолодження.

   Проведені дослідження підтверджують, що вона допомагає знешкодити канцерогени хімічного походження, що попадають в організм людини разом з їжею, перше ніж ті зроблять руйнівний вплив на печінку й тонкий кишечник. Ще люцерна сприяє виведенню токсинів і нейтралізації кислот. Багата хлорофілом і живильними речовинами, вона підвищує зміст лугу в організмі й очищає від отруйних речовин людське тіло, особливо печінка.

  Варто згадати, що хлорофіл і хлорофілін - не те саме. Хлорофілін являє собою суміш натрієво-мідних солей, отриманих із хлорофілу. У процесі синтезу хлорофіліна атом магнію в центрі кільця заміщається міддю, а фітоловий залишок руйнується. На відміну від хлорофілу, розчинного в жирах, хлорофілін розчиняється у воді.

    Учені поки не можуть із точністю сказати, у якій кількості хлорофіл попадає в кровотік і чи попадає взагалі. А молекула хлорофіліна здатна переміщатися по всьому тілу, оскільки магнієвий центр був заміщений міддю - а вона, як  і залізо, переносить кисень. У дійсності молекула хлорофіліна майже ідентична молекулі гема в крові людини.

  Біодобавка "Рідкий Хлорофіл", виготовлений NSP, робить сильну підлужуючу дію на травну систему й може допомогти пацієнтам, що страждають від інфекційного артриту, усунути неприємні заходи (у тому числі з рота), вилікувати запальні процеси в горлі, поліпшити циркуляцію крові, травні процеси, зняти втому.

  Препарат має сильну антибактеріальну й протизапальну дію, підвищує імунітет, зміцнює й допомагає зберігати здоров'я. Серед інших його переваг, слід зазначити здатність підтримувати клітини в їхньому протистоянні різним вірусам, стимулювати загоєння ран, лікувати виразку шлунка й дванадцятиперстної кишки, поліпшувати роботу внутрішніх органів.

  Хлорофіл нетоксичний, і випадки отруєння їм невідомі. Те ж саме можна стверджувати й про хлорофілін, що використовується в медицині от уже 50 років. Випадки передозування препарату також невідомі.

   Прийнятий перорально, хлорофілін може зафарбовувати сечу або кал у зеленуватий колір, додати язику жовтуватий або чорний відтінок. Деякі пацієнти повідомляли про розлад шлунка після прийому препарату. Ще вживання хлорофіліна може іноді приводити до помилкових позитивних результатів тесту на приховану кров (у калі). Оскільки досліджень на предмет впливу хлорофіліна на вагітних жінок або матерів, що годують, не проводилося, у період вагітності й лактації вживати препарат не рекомендується.



Previous page: Чому ми бідні
Следущая страница: Правильне харчування


счетчик посещений